як це не банально, але факт...
не люблю людей, навіть скажу, що ненавиджу, але при цьому просто не можу відірвати від них погляду, дивно...
ми такі... дурні-так, жорстокі-ще й як, егоїстичні - угугу, безсоромні... але ж цікаві-дуже, дивні та захоплюючі. як гадаєш?
а як цікаво за нами спостерігати, все б життя на це витратила, та все одно і на краплю б нас не зрозуміла... чудно)))
до мене дійшло, що я ніколи себе не зрозумію і, мабуть, повністю не віднайду у схованках своєї уяви(а може ще чиєїсь), але ж як це цікаво-шукати, робити це з такою пристрастю, радіючи новому, знайденому, як ковтку свіжого повітря...ммм...
хочу дивитися в очі, прямісінько всередину, адже тільки там реальне...
хочу відчувати та дихати, але ж тут... це важко... в’язниця тіла))
мені радісно, адже навколо ще так багато невідомого, так багато того, що треба побачити, відчути і вдихнути, а потім посміхнутися і йти далі...
нічого не буває без причини, я не вірю в випадковості...
тому, знаходячись з тієї сторони екрану, я просто спостерігаю та насолоджуюсь, адже ми -те, що ніколи не пізнається повністю.